Чемпіонат Англії
Чемпіонат Англії
5 березня 2022 року в аеропорту Баліце розпочалася наша пригода з Чемпіонатом Англії. Прочитайте розповіді про нашу поїздку на English Championships.
5 березня 2022 року в аеропорту Баліце розпочалася наша пригода з Чемпіонатом Англії. О 3:45 ранку ми зустрілися в терміналі аеропорту й разом пішли здавати багаж. Дорогою до контролю безпеки Дарек усвідомив, що не взяв із дому пояс. Зважаючи на те, що ми їхали на Чемпіонат Англії з Taekwon-do, пояс міг виявитися доволі корисним елементом, тож Даріуш зателефонував батькові, щоб той ще раз проїхав маршрут дім — аеропорт і привіз забуту річ. Приблизно через 30 хвилин очікування пояса ми вирушили на контроль безпеки. Коли всі успішно його пройшли, перед нами відкрилася зона безмитної торгівлі, де можна було придбати такі делікатеси, як пляшку води за 9,50 злотого. Наш товариш Філіп скористався цією нагодою. Решта групи не виявила інтересу до покупок, тож ми швидко пройшли паспортний контроль і сіли біля виходу на посадку. На наш подив, попри квитки на літак авіакомпанії Ryanair, на злітній смузі на нас чекав літак у розфарбуванні авіакомпанії Buzz. Щойно посадку відкрили, ми вишикувалися в чергу, щоб показати паспорти й посадкові талони. Близько 6:30 ми всі вже сиділи в Boeing 737-8200, який безпечно доправив нас до аеропорту London Stansted.
Ми вийшли з літака через кілька хвилин після 8:00 за всесвітнім часом. Нас зустріли англійська погода й відсутність обов’язку носити маски в громадських місцях. Після паспортного контролю на британському кордоні ми розбили табір посеред термінала англійського аеропорту, адже до відправлення автобуса, який мав довезти нас до центру Лондона, залишалося ще чимало часу. Дехто пішов оглядати туалети, інші намагалися під’єднатися до аеропортового Wi-Fi. Близько 9:30 ми вирушили до автобусного вокзалу, звідки автобус перевізника National Express доправив нас на Baker Street. Після приблизно двогодинної подорожі, скрасивленої доступом до Wi-Fi та USB-портів, завдяки яким ми зарядили телефони, ми вийшли на вулицю, відому з оповідань про Sherlock Holmes. Звідси на нас чекала піша подорож до вокзалу Paddington. Приблизно пів години ми мужньо крокували з валізами нерівними лондонськими тротуарами. Біля вокзалу ми зустріли активістів, які роздавали альтернативне молоко, але через поспіх не скористалися нагодою його скуштувати. Коли ми вже дійшли до Paddington Station, то розбили табір біля кіоску зі здоровою їжею. В очікуванні поїзда до Worcester ми знову мали трохи часу для себе. Дехто пішов до туалету, інші фотографувалися, а ще інші вирішили купити явно надто дорогі коктейлі. Зося та Емілія й досі шкодують, що витратили на це приблизно 4 фунти.
Завдяки винахідливості президента нашого клубу нам вдалося сісти на раніший поїзд до Worcester, і нам не довелося довго чекати на вокзалі. Ми сіли до потяга, схожого на польський Pendolino, і розпочали останній відрізок подорожі до Worcester. Приблизно через дві години ми вийшли у Worcester і розпочали паломництво з валізами до готелю. Коли ми отримали картки від готельних номерів, виявилося, що мало хто вміє ними користуватися, і лише приблизно з п’ятнадцятої спроби нам вдавалося відкрити двері (потім ми набили руку, і вистачало лише 2–3 спроб). У номерах були телевізори, однак жоден канал не транслював стрибки на лижах, тож ми не могли подивитися, як Stefan Kraft виграє серію Raw Air на норвезьких трамплінах. Ознайомившись із готелем, ми вийшли на прогулянку Worcester, оглянули собор (імовірно, єдину пам’ятку цього маленького містечка), пройшлися вздовж річки та походили англійськими Крупувками в пошуках магазину, де Гжесю міг би купити шкарпетки, оскільки забув узяти додаткові пари. Зрештою ми пішли до Tesco, де нашу увагу привернула полиця з польськими продуктами. Майонез Winiary коштував 1,75 фунта, а китайський суп Vifon — 65 пенсів. Після покупок ми повернулися до готелю, де після короткого відпочинку спустилися на вечерю. Хто міг — їв, а хто стежив за вагою — лише дивився. Після вечері ми вирушили до своїх номерів і чемно лягли спати, адже наступного дня на нас чекало бойове завдання: ми мали добряче провчити англійців.
О 7:30 ми зустрілися на сніданку. Ті, хто міг, щось поїли, а дехто чекав на зважування. Наш товариш Пйотрек усвідомив, що забув привезти з Польщі капу. На щастя, Даріуш завжди носить із собою щонайменше три, тож позичив одну молодшому колезі. Після пригод із виготовленням капи та пакуванням спорядження у валізи й маленькі рюкзаки ми вирушили до University of Worcester Arena. Ті, хто мав вагові, а не ростові категорії, хотіли зважитися, але виявилося, що це неможливо. Тобто це могли зробити лише чорні пояси, тож із нашої веселої компанії підходив тільки Даріуш; решта мала зважуватися безпосередньо перед початком своїх категорій, що було щонайменше дивною ідеєю. Змагання мали розпочатися о 10:00, але стартували на пів години раніше.
Як завжди, вони розпочалися з формальних тулів. Ми не очікували, що посіємо в цій категорії значні місця, однак завдяки своїй динаміці та досконалому знанню тулів Міхал Клімек і Міколай Хшонщ здобули найбільші кубки, залишивши позаду виступи англійців. Після форм настав час поєдинків. Учасники до 15 років билися за формулою, що нагадувала наш semi-contact, а старші — у чомусь, що намагалося бути light-contact, але не можна було бити хуки чи аперкоти, тому обмін ударами руками був дуже бідним. У категорії юніорок Зося впевнено виграла всі поєдинки й отримала найбільший кубок. На жаль, Стефа та Гонората завершили боротьбу на стадії чвертьфіналів, але в Tag Team разом із Зосею пішли до кінця й здобули золото. У категорії юніорів із синіми поясами, middleweight, у нас було аж троє представників. На жаль, сітка склалася так, що Павел зустрівся у чвертьфіналі з Пйотреком. Поєдинок виграв Павел, який у півфіналі зустрівся з Філіпом. Зрештою Павел Войцеховський посів перше місце, Філіп Вінницький — третє, а Пйотр Гарделя залишився без кубка. Хлопці ще сподівалися на Tag Team, але попри велику кількість учасників у категорії вони були єдиною командою, тож замість поєдинків отримали назад свої п’ять фунтів.
Міколай Хшонщ, який попри вагу 52 кг мусив битися в категорії -64 кг, мав лише одного суперника, якого переміг. Міхал Клімек і Гжегож Пайда разом виступали в категорії червоних поясів lightweight. У першому поєдинку Міхал натрапив на дуже високого спортсмена з Англії, але переконання, що це лише Szymon Grzebyk, який гірше б’є ногами, дозволило йому впевнено виграти зустріч. На наше щастя, сітка склалася так, що хлопці з Кракова зустрілися лише у фіналі, де зіграли внічию, а в додатковий час вирішили бити один по одному обертальні удари ногами. Після дуже рівного раунду знову була нічия, але головний суддя проголосував за Міхала. Таким чином Міхал «обікрав» Гжесіа на перше місце в поєдинках і здобув для себе другий за величиною кубок. Наші старші учасники з кольоровими поясами, продовжуючи перемагати в усьому, також виграли Tag Team.
До початку поєдинків жінок із червоними поясами ваги встигли розрядитися, тож англійські судді, дотримуючись принципу, що жінок про вагу не питають, не зважили наших дівчат перед початком категорії. Першою вийшла Габа, у категорії якої було аж 3 учасниці. Перший поєдинок вона виграла, бо суперниця не прийшла. Другий, фінальний поєдинок був значно цікавішим. Попри два штрафні бали за удари хуками всі судді після двохвилинного раунду проголосували за спортсменку з Кракова. Емілія, яка виступала у вищій категорії, мала два поєдинки, які також виграла, і стала чемпіонкою Англії. Для Tag Team дівчатам підібрали подругу з Англії, яка виявилася чешкою. У першому поєдинку наша міжнародна бригада перемогла 17:0, а у фіналі на табло з’явився рахунок 29:3. Команда у складі Gabriela Kowalska, Emilia Fiutowska та Kat Korelova отримала золоті медалі й захоплення суперниць.
Наш єдиний представник серед чорних поясів, Dariusz Pazdan, був явно невдоволений тим, що поєдинки складалися лише з одного двохвилинного раунду. Попри цю незручність йому вдалося посісти третє місце. У Tag Team він виступав із шотландцем і німцем аргентинського походження. На жаль, через непокору групи їм не вдалося здобути місце на п’єдесталі.
Змагання завершилися трохи після 16:00, тож у нас залишалося ще досить багато часу на огляд Worcester. Повернувшись до готелю, ми помилися й вирушили в місто. Частина групи пішла їсти до мексиканського ресторану, а частина — до McDonald’s. Поївши, ми ще прогулялися вздовж річки й повернулися до готелю. Там трохи відпочили й спустилися на вечерю.
У понеділок ми прокинулися в доброму настрої й спустилися на сніданок. Коли вже поїли, допакували валізи та вирушили в подорож до Лондона. Ми хотіли бути хитрими й сісти на раніший поїзд із ближчої станції, але виявилося, що наші квитки так не працюють. Тож ми вирушили до дальшої станції. Прибувши, трохи почекали й сіли в наш транспорт, щойно він під’їхав. Приблизно дві години їхали до вже добре знайомої станції London Paddington. Від станції пішки вирушили до хостелу. Ми думали, що доведеться чекати на номери до 17:00, однак працівниця на рецепції одразу дала нам картки від номерів. Оселившись у хостелі, ми вирішили не гаяти часу й вирушили оглядати Лондон.
Спочатку ми вирушили до Chinatown, де почали шукати ресторан, у якому платиш один раз і можеш їсти скільки хочеш. Така розвага коштувала нам аж 12 фунтів. Рекордсменом за кількістю з’їдених порцій виявився Філіп, який, наче зразковий онук, постійно ходив по добавку.
Після ситної їжі ми поволі рушили в бік London Eye. Дорогою минали відомі точки на карті міста: Piccadilly Circus, будівлі парламенту та Big Ben. Коли дісталися London Eye й сіли в кабінку, почали фотографуватися. Тренер Міколай навіть пішов далі й вирішив познімати Tik Tok-и. Одне коло зайняло в нас приблизно пів години.
Вийшовши, ми попрямували до Buckingham Palace, де працює королева Єлизавета II. На жаль, королева не зволила помахати нам із вікна, але принаймні ми побачили, як її охоронці ходять туди-сюди. Дорогою до хостелу Гжесю зайшов до H&M пошукати шкарпетки. Його полювання було дуже успішним, адже йому вдалося купити упаковку із семи пар. Увечері ми ще пішли до Tesco, що був за рогом, щоб купити продукти на вечерю та сніданок.
У вівторок ми прокинулися вранці й одразу після сніданку вирушили до The British Museum, щоб побачити, що британці пограбували в інших держав упродовж століть. Приблизно 5 годин ми ходили різними залами й оглядали виставки з різних куточків світу. Серед іншого, на виставці, присвяченій Стародавньому Риму, ми знайшли бюст римського імператора Калігули, який під час свого правління оголосив війну Посейдону й наказав своїм військам колоти море мечами та кидати в нього списи. Після огляду виставки про Японію більшість групи вирішила, що воліє піти до Taco Bell; лише Даріуш та Емілія явно хотіли оглянути ще чотирнадцять залів із грецькими вазами. На щастя, вони були в меншості, і ми вирушили в бік їжі.
Після їжі ми пішли купити сувеніри. Від вигляду англійських цін у нас заболіла кишеня, але ми скористалися акцією на магніти й купили 7 лише за 10 фунтів, а Павел завдяки своїм лінгвістичним здібностям виторгував дешевше худі. Озброєні сувенірами й бідніші на кілька фунтів, ми вирушили до King Cross Station — станції, де 14 вересня 2007 року камери востаннє зафіксували Andrew Gosden, хлопця, який 14,5 року тому безслідно зник. Прибувши на вокзал, ми сфотографувалися на платформі 9 ¾ і зайшли до крамнички з товарами з Harry Potter. Там було дорого й можна було платити лише карткою, тож, здається, ніхто нічого не купив. Перебуваючи на станції, ми натомість придбали цілоденні квитки на метро, щоб швидше дістатися Tower Bridge.
У метро був страшенний натовп, а лівосторонній рух не полегшував пересування, але нам вдалося всією групою дістатися мосту через Темзу. Прогулюючись, ми зробили багато фотографій, а після переходу на інший берег річки вирішили повністю використати наші цілоденні квитки й проїхатися двоповерховим автобусом. Ми дісталися собору Святого Павла, дуже хотіли зайти всередину, але він уже був зачинений. Засмучені цим фактом, ми вирушили до метро. На жаль, сісти до вагона вдалося не всім. Дарек, Гонората, Міхал і Пйотрек залишилися на платформі й мусили чекати наступного поїзда, який, на щастя, ходив кожні три хвилини. Ми вийшли на станції Oxford Circus і мали дилему: чекати на зниклу частину групи біля магазину H&M чи, можливо, поруч із вуличним музикантом. Після коротких роздумів ми вирішили, що мережевий магазин, якому Гжегож завдячує своєю упаковкою із семи пар шкарпеток, помітніший, і стали чекати наших товаришів біля нього. Коли знову зібралися всією групою, вирушили до хостелу. Залишили там непотрібні речі й ще швидко заскочили до магазину, цього разу не Tesco. Увечері ми разом повечеряли на кухні хостелу, а Міколай, Пйотрек і Павел замість самостійного приготування замовили бургери з ресторану Mr Beasta.
В останній день нашого перебування ми вирішили подивитися на зміну варти перед Buckingham Palace. Приблизно 40 хвилин ми стояли й дивилися, як королівські гвардійці марширують туди-сюди. При цьому їм акомпанував оркестр. Коли вартові змінилися, ми рушили до хостелу, дорогою зайшовши поїсти. На місці в нас був час лише забрати речі з камери схову, і ми одразу мусили вирушити до Baker Street, звідки відправлявся наш автобус до аеропорту в Stansted.
Звісно, не обійшлося без пригод, бо ми точно не знали, з якого боку перехрестя та з якої саме зупинки відправляється National Express. На щастя, якийсь добрий дідусь показав нам, що автобуси до аеропорту зупиняються на наступній зупинці, і в останню мить ми добігли. У London Stansted ми були з великим запасом часу, таким великим, що навіть встигли поїсти в аеропортовому Burger King. Після проходження контролю безпеки ми мали чимало вільного часу в зоні безмитної торгівлі, де переглядали англійські книжки та сувеніри.
Близько 18:00 ми вирушили в бік виходу на посадку. На борту літака, на відміну від усієї Великої Британії, уже потрібно було мати маску, тож ми поспіхом почали їх надягати. Через кілька хвилин ми вже сиділи в літаку, готові повернутися на рідну землю. До 22:00 ми приземлилися в аеропорту Баліце. Ми були втомлені, але задоволені своїми досягненнями та всією подорожжю. Сподіваємося на більше таких поїздок у майбутньому, які чудово поєднують спорт і туризм.
